День партизанської слави

22 вересня ми з вдячністю і любов’ю вшановуємо колишніх партизан і підпільників, усіх, хто в роки Другої світової війни став до нерівного бою з фашистськими окупантами.

На тернистому шляху підпільної боротьби полягли десятки тисяч синів і дочок України. Це гірка історична правда. Але їхня жертва, принесена в ім'я свободи нашого народу та майбутніх поколінь, не була марною. Ми пам'ятаємо і шануємо подвиг підпільної молодіжної організації «Партизанська іскра», яка діяла на території Первомайщини  з кінця 1941 по лютий 1943 року.

Члени «Партизанської іскри» мали зв'язок з партійним підпіллям Первомайська і Доманівки та з партизанським загоном «Буревісник», який діяв у Савранських лісах. Патріоти здійснювали диверсії на залізниці, псували засоби зв'язку, виводили з ладу сільськогосподарський реманент і військову техніку, постачали партизанам зброю, одяг та продовольство, організували втечу  військовополонених з концтабору. Іскрівці систематично слухали зведення Радінформбюро, розповсюджували друкарським способом та переписували від руки антифашистські листівки, заклика́ли населення не коритися румунським окупантам.

За порадою Моргуненка, в селах Первомайщини були створені бойові п'ятірки. В Кримці їх очолювали члени комітету, в Кам’яній Балці — Надя Буревич, в Кумарях — Володя Вайсман, в Катеринці — Михайло Клименюк, в Петрівці — Микола Демиденко, в Новоандріївці — Даша Дяченко, в Степківці — Володимир Терниченко, на центральній садибі радгоспу ім. 25 Жовтня — товариш на прізвисько «Дмитро». Всі бойові групи підпільників підлягали комітету села Кримки.

У липні 1942 року комітет «Партизанської іскри» встановив зв'язок з підпільною організацією військовополонених у селі Зелені Кошари, якою керували лейтенант Михайло Замурін та його товариш Іван Газізов. Сформувавши групу для втечі, партійний комітет поклав на Сидоренка відповідальність за проведення цієї операції. Замуріна і Газізова зобов'язали залишитися в таборі для підготовки повстання решти військовополонених. Спільно з комітетом «Партизанської іскри» був розроблений план, згідно з яким зброю в табір повинна була постачати організація. Дата повстання мала збігтися з датою перебазування «Партизанської іскри» в ліс. Повстання в таборі і перебазування підпільної організації до Савранського лісу було призначено в ніч на 30 квітня 1943 року.

Але подіям судилося розгорнутися інакше.

17 лютого 1943 року командир організації Парфентій Гречаний скликав на острові, розташованому на річці Кодима в районі сіл Катеринка-Кримка, летючу нараду комітету. Її члени вирішили в першу чергу звільнити товаришів, і тільки потім невеликими групами зі зброєю та запасом продовольства пробиватися в ліси. Декілька чоловік повинні були залишитися в селі для зв'язку з Моргуненком та юними патріотами ближніх сіл. Ретельно обговоривши план нападу на жандармський пост, відновивши по пам’яті розташування кімнат, Кучер накреслив схему. Операцію призначили на третю годину ночі.

На ранок 18 лютого з Первомайська прибув офіцер сигуранци, який почав розслідування обставин справи. Маючи список членів організації, користуючись втратою зв'язку між підпільною організацією, панікою серед населення та послугами завербованих агентів, жандармерія розпочала масові арешти членів організації, їхніх родичів та співучасників. У Голтянській жандармерії вони піддавались жахливим катуванням. Незважаючи на це, на кам'яній стіні тюремної камери збереглися два написи, які свідчать про стійкість іскрівців: «Хай живе Батьківщина!» і «Я не сказав ні слова».

28 лютого 1943 року 25 юних героїв були розстріляні на окраїні Кримки над берегом річки Кодима. Зв'язані однією мотузкою підпільники падали один на одного. Тих, що подавали ознаки життя, жандарми добивали прикладами. Три дні трупи лежали на полі, а потім були поховані на скотомогильнику за 2 км від Кримки.

Парфентій Гречаний, якому вдалося втекти, через деякий час був вистежений румунами. 1 березня 1943 року, перебуваючи в оточенні, Гречаний застрелився на очах окупантів. 6 квітня 1943 року шестеро іскрівців були розстріляні біля села Петрівка, а 11 членів організації у квітні 1944 року страчені в Тираспольській катівні. Завдяки піднятому в'язнями повстанню на волю вдалося вирватись Юхиму Ющенку, Івану Герасименку, Михайлу Скибі та Миколі Остапенку. В живих залишилося лише семеро підпільників.

У липні 1944 року тіла вбитих підпільників були перепоховані у парку, який вони власноруч посадили перед війною, на честь іскровців у Кримці було споруджено обеліск із написом: «Їх безсмертний подвиг запалюватиме багато поколінь радянської молоді на великі справи в ім’я щастя своєї Вітчизни». Кримківській школі у 1964 році  було присвоєно ім’я «Партизанської іскри», 1967 року у селі відкрито музей підпільної організації. 1966 року було спущено на воду сухогруз «Партизанська іскра», збудоване на миколаївському Чорноморському суднобудівному заводі.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 липня 1958 року Володимиру Степановичу Моргуненку, Парфентію Карповичу Гречаному, Дарині Григорівні Дяченко було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1957 році про героїчну діяльність учасників «Партизанської іскри» відомий кінорежисер Олександр Довженко зняв однойменний фільм.

Плине час, однак пам’ять про іскрівців та всіх учасників  руху опору житиме вічно. Важливо, що пам’ять ця є стрижнем, що єднає людей різних поколінь, адже безсмертний подвиг партизанів та підпільників назавжди буде для кожного з нас прикладом патріотизму, незламного духу та безмежної любові до рідної землі.

Своєю хоробрістю і героїзмом, відвагою та безмежною любов’ю до Батьківщини, учасники партизанського руху  відстояли рідну землю, довели усьому світові, що Україна ніколи не скориться загарбникам.

Дорогі ветерани, шановні земляки! Сердечно вітаю вас з Днем Партизанської слави, бажаємо вам і вашим рідним міцного здоров’я, родинного щастя, миру добробуту і благополуччя.

 Нехай над нами завжди буде мирне небо!